Поетеса, прозаїк, перекладачка. Одна з найвизначніших постатей світової літератури ХХ століття.

Ранні роки
Анна Андріївна Горенко, відома під літературним псевдонімом Анна Ахматова, народилася 23 червня 1889 року поблизу Одеси, у Херсонській губернії. Анна була третьою дитиною у великій родині, де також росли сестри Інна, Ірина, Ія та брати Андрій і Віктор.

У грудні 1889 року Анну охрестили в Преображенському соборі Одеси. Проживши в Одесі лише трохи більше року, родина переїхала у серпні 1890 року, але Ахматова згодом тричі поверталася до міста — у 1904, 1906 та 1909 роках.

Початок творчості
Саме в Одесі розпочався її шлях у поезії. Літо 1904 року, проведене у Люстдорфі в тітки Аспазії Горенко, стало для юної Анни особливим. Тоді, натхненна першою закоханістю у письменника Олександра Федорова, вона створила свої перші вірші.

Літературний шлях
Дебютні публікації Ахматової з’явилися у 1907 році в паризькому журналі «Сіріус», який видавали Микола Гумільов та одесит Мстислав Фармаковський. У 1910 році разом із Гумільовим, Осипом Мандельштамом, Володимиром Нарбутом і Михайлом Зенкевичем вона створила поетичне об’єднання «Цех поетів», яке започаткувало новий літературний напрям — акмеїзм.

Її перша збірка «Вечір» (1912) принесла поетесі визнання серед критиків та читачів. Друга — «Чотки» (1913) — стала справжньою подією і витримала 13 перевидань, серед них і «піратське» видання в Одесі 1918 року. У тому ж році в місті вийшла збірка «Вірші 1918», де разом із творами Ахматової були надруковані поезії Олександра Блока, Івана Буніна та Олександра Федорова.

Попри популярність, її літературна доля була непростою. Після 1922 року вірші Ахматової — як нові, так і ранні — майже 15 років не друкувалися. Лише у 1940 році побачила світ збірка «З шести книг». У 1946 році, після сумнозвісної доповіді Андрія Жданова, Ахматова разом із Михайлом Зощенком зазнала різкої критики та була виключена з Спілки письменників СРСР.

Повернення до літературного життя стало можливим лише після ХХ з’їзду КПРС. Її ключові твори — «Поема без героя» та «Реквієм» — були повністю опубліковані у СРСР вже посмертно.

Останні роки
За кордон Ахматову випустили всього двічі: у 1964 році вона отримала італійську премію Етна-Таорміна, а наступного року їй присвоїли звання почесного доктора Оксфордського університету.

Анна Ахматова померла 5 березня 1966 року в підмосковній лікарні.

Пам’ять та спадщина
В Одесі пам’ять про поетесу шанують особливо. Біля будинку, де вона народилася, неподалік 11-ї станції Великого Фонтану, встановлено меморіальну дошку з барельєфом роботи скульпторки Т. Суддіної. Розташовану поруч вулицю Українську було перейменовано на вулицю Анни Ахматової. У ювілейному 1989 році в Одесі вийшла збірка «Вінок Ахматовій», до якої увійшло близько 100 віршів, присвячених поетесі, зокрема авторів-одеситів — Юрія Михайлика, Ісаака Рейдермана та Ігоря Неверова.

Anna Akhmatova. Photo NPR.