Іван Мінчев Вазов – болгарський поет, письменник, громадський діяч, академік Болгарської академії наук, міністр освіти (1897–1899).

Ранні роки
Народився 9 липня 1850 року в місті Сопот (з 1950 по 1965 рік місто називалося Вазовград) в родині купця Мінчо Вазова. Родина походила з заможних торговців і виховувала дітей у патріархальних традиціях, з повагою до релігії, традицій та патріотизму. Мати, життєрадісна та артистична, прищепила сину звичку до систематичного читання. Двоє братів Вазова стали генералами, ще один – громадським діячем і політиком.

Вазов здобув початкову освіту у місцевому училищі, а в юному віці познайомився з російською літературою. Він вивчав грецьку, турецьку та французьку мови, захоплювався поезією П’єра Беранже та Віктора Гюго. Молоді літературні захоплення поєднувалися з особистими почуттями: закоханість у Катерину Караоглу надихнула перші ліричні вірші, що увійшли до збірки «Травневий букет» (1880).

Перебування в Одесі
Через політичні переслідування Іван Вазов у січні 1887 року прибув до Одеси. Одеса тоді була містом, де проживала значна кількість болгар і де надавали прихисток борцям проти османського ярма. У місті Вазов оселився спершу в готелі «Слов’янський» на Софіївській вулиці, потім переїхав у квартиру в будинку № 4 на Карантинній та жив також у будинку № 23 на вулиці Коблевській. Він опинився серед російських слов’янофілів, а особливо тепло прийняла його родина адвоката Кривцова, члена Слов’янського благодійного товариства «Кирило і Мефодій».

В Одесі Вазов працював над своїм романом-епопеєю «Під ігом», першим реалистичним романом болгарської літератури, присвяченим подіям Апрельського повстання 1876 року, яке мало вирішальне значення для становлення болгарської нації. Тут же він написав повісті «Темний герой», «Дідусь Нестор» та інші твори.

Під час перебування в Одесі письменник отримував підтримку від болгарських студентів Новоросійського університету: вони влаштовували бенкети на його честь і приносили книги з університетської бібліотеки під час хвороби. Зустрічався також із болгарськими емігрантами, серед яких були офіцери після невдалого перевороту 1886 року.

Хоча прийом був теплим, Вазов відчував себе чужинцем, знаходячи розраду лише в природі. Другий приїзд до Одеси відбувся в 1895 році.
Подальше життя та спадщина
Після одеського періоду Вазов продовжив літературну діяльність у Болгарії та інших містах. Його твори відіграли важливу роль у формуванні національної свідомості та літературної традиції Болгарії.

Іван Вазов помер 22 вересня 1921 року. В Одесі його пам’ятають і шанують: проводяться засідання круглих столів, покладаються квіти, відзначаються знаменні дати. На фасаді будинку по вулиці Софіївській, 34, де жив письменник, встановлено меморіальну дошку.