Костянтин Георгійович Паустовський — видатний письменник, романтик, майстер художнього стилю, автор численних оповідань, повістей і романів, літературний мандрівник, який відобразив у своїй творчості життя України, Росії та Чорноморського регіону.

Ранні роки
Народився 31 травня 1892 року в Москві. Родина кілька разів переїжджала: спершу до Пскова, потім у Вільно, а згодом оселилася в Києві. Паустовський навчався в Київській класичній гімназії. У 1906 році вперше відвідав Одесу, де побачив море. У шостому класі, після розлучення батьків, почав заробляти репетиторством.

У 1911 році його перше оповідання «На воді» було надруковане в київському журналі «Вогні». Наступного року вступив на історико-філологічний факультет Київського університету, а в 1914 році перевівся на юридичний факультет Московського університету.

Доросле життя та війна
Із початком Першої світової війни Паустовський, як молодший син у родині, був звільнений від служби в армії та працював вожатим на трамваї. Уже восени 1914 року вступив санітаром на тиловий санітарний поїзд, який розвозив поранених по середній Росії, а в 1915 році його перевели до польового санітарного поїзду №255. У тому ж році він потрапив до польового загону, відступаючи з Польщі до Білорусії.

У 1915 році видано нарис Паустовського «Листи з війни». Влітку 1916 року він оженився з Катериною Загорською. Після загибелі на фронті двох старших братів повернувся до Москви і почав працювати на металургійних заводах у Катеринославі та Юзівці, на котельному заводі в Таганрозі, а також рибалкою на Азовському морі. У Таганрозі розпочав писати роман «Романтики» (1916–1923, виданий 1935 року).

Період роботи в Україні
Після Лютневої революції Паустовський повернувся до Москви та став співробітником газети «Відомості Московського градоначальства». Наприкінці 1918 року він залишає Москву і повертається до України: працює журналістом у Києві, а восени 1919 року переїжджає до Одеси, де прожив до 1922 року. Він співпрацював з одеськими газетами та після приходу Червоної армії працював в Опродкомгубі (особливий продовольчий губернський комітет), згодом у газеті «Моряк».

В Одесі Паустовський познайомився та потоваришував із І. Бабелем, Е. Багрицьким, І. Ільфом та іншими одеськими письменниками. У січні 1922 року він вирушив на пароплаві «Дмитрій» до Севастополя, потім жив у Сухумі, Батумі, Тбілісі, Єревані, Баку, друкувався в газетах «Маяк» (Батумі) та «Гудок Закавказзя» (Тбілісі). У 1923 році Паустовський повернувся до Москви та кілька років працював редактором Російського телеграфного агентства (РОСТА).

Літературна діяльність
У 1928 році вийшла книга оповідань Паустовського «Зустрічні кораблі», а того ж року він написав роман «Блистаючі хмари», у якому використав автобіографічні епізоди життя та подорожей Чорним морем і Кавказом. Публікувався в газетах «На вахті», «Правда», журналах «30 днів», «Наші досягнення».

У 1932 році, після успіху повісті «Кара-Бугаз», Паустовський залишає журналістику і багато подорожує: Кольський півострів, Середня Азія, Крим, Алтай, Псков, Новгород, Білорусія. Улюбленим залишалася Середня Росія, зокрема Мещора. У 1934 році виходить друком повість «Колхіда», прототипом одного з героїв став грузинський художник Н. Піросмані. У 1936 році виходить повість «Чорне море», заснована на автобіографічних подіях.

В цей період також публікуються історичні повісті: «Доля Шарля Лонсевіля» (1933), «Орест Кіпренський» (1936), «Ісаак Левітан» (1937), «Тарас Шевченко» (1938), а також книги «Сузір’я гончих псів» (1937) та «Північна повість» (1938).