Віра Михайлівна Інбер – видатна радянська поетеса, прозаїк, драматург, перекладачка. 

Ранні рокиНародилася 10 липня 1890 року в Одесі. Її батько, Моісей Шпенцер, був власником друкарні та одним із керівників наукового видавництва “Матезис”, двоюрідним братом Льва Троцького. Мати, Фанні Соломоновна, викладала російську мову та керувала єврейським дівочим училищем.

Освіта та рання творчість
Віра навчалася в гімназіях Шольп та Пашковській, пізніше – на історико-філологічному факультеті Вищих жіночих курсів в Одесі. Перша публікація з’явилася у 1910 році – стаття “Севільські дами”. У 1912 році виходить її перша книга віршів “Печальне вино”, що отримала схвальні відгуки А. Блока та Р. Іванова-Разумника.

В Одесі Інбер виступала з лекціями, зокрема 19 квітня 1913 року в театрі «Уніон» з доповіддю “Квіти на асфальті. Жіночі моди в їх минулому та сучасному”. Публікувала статті про моду у «Одесских новостях» під псевдонімами Vera Inbert і Віра Літті.

Життя в Одесі та творчість
Під час Громадянської війни (1914–1922) Інбер жила в Одесі на Стурдзовському та Канатному переулках. У цей час у її домі збиралися одеські та московські письменники. Вона виступала з доповідями про європейських поетів і писала театральні п’єси для аматорського театру “КРОТ”, сама грала ролі та виконувала пісні на власні тексти.

В 1922 році в Одесі виходить третя книга віршів “Бренні слова”, після чого Інбер переїжджає до Москви. Тут вона продовжує писати вірші, статті та нариси, а одеську відомість здобула завдяки поемі “П’ять ночей і днів”, присвяченій В. І. Леніну.

Подальше життя та творчість
У 1924–1926 роках Інбер працює в Парижі, Брюсселі та Берліні як кореспондентка. У 1926 році виходить збірка оповідань “Хлопчик з веснянками”. У 1933 році опубліковано збірку “Переулок мого імені”, а в 1939 році вона отримала орден «Знак пошани».

Під час Великої Вітчизняної війни Інбер з чоловіком, професором І. Д. Страшуном, провели майже три роки в блокадному Ленінграді, де написала поему “Пулковський меридіан” та збірку “Душа Ленінграда”. У 1946 році отримала Сталінську премію 2-го ступеня.

У 1954 році написала автобиографічну повість для дітей “Як я була маленька”, а в 1971 році – останній прижиттєвий збірник віршів “Анкета часу”. Інбер також перекладала Т. Шевченка, М. Рильського, П. Елюара, Ш. Петефі, Я. Райніса.

Пам’ять та спадщина
Віра Інбер померла 11 листопада 1972 року, похована на Введенському кладовищі в Москві. В Одесі її ім’я увічнено у назві колишнього Стурдзовського переулку. У 2000 році Всесвітній клуб одеситів та Одеський літературний музей видали книгу “Квіти на асфальті”, куди увійшли кращі твори Інбер, написані в Одесі, та матеріали про її життя і творчість.