Іван Олексійович Бунін — російський письменник, поет, прозаїк, перекладач, лауреат Нобелівської премії.
Ранні рокиНародився 22 жовтня 1870 року у Воронежі в збіднілій дворянській родині Олексія Миколайовича та Людмили Олександрівни Буніних. Дитинство пройшло на хуторі Бутирки в Орловській губернії. У гімназійні роки (1881–1885) писав вірші, фотографічно відтворюючи навколишнє життя. Велику роль у розвитку його освіти відігравав старший брат Юлій, який навчав Івана різним наукам та проходив з ним університетський курс.
Початок літературної кар’єриЗ 19 років Бунін жив в Орлі, працював коректором і журналістом у газеті «Орловський вісник». У 1891 році вийшла його перша книга юнацьких віршів «Вірші 1887–1891 років». Творчість раннього періоду відзначалася наслідувальним стилем і журналістською працею.
На початку XX століття Бунін вже був відомим поетом, прозаїком і перекладачем. 19 жовтня 1903 року за переклад «Пісні про Гайавату» Генрі Лонгфелло та поему «Листопад» він отримав Пушкінську премію Петербурзької Академії Наук, вдруге премію здобув у 1909 році за поезії 1903–1907 років та переклади Байрона й Теннісона. У 1909 році став почесним академіком Академії Наук у розряді словесності.
Зв’язок з ОдесоюПротягом 1896–1920 років Бунін понад 30 разів відвідував Одесу, спілкувався з А. Купріним, А. Федоровим, художниками Товариства південно-російських художників (П. Нілус, Є. Буковецький, В. Куровський, В. Заузе). Одеса часто висвітлювала його приїзди у пресі («Одеський листок», «Південна думка», «Одеські новини»).
Бунін друкувався в газеті «Південний огляд», де виходили вірші «Батьківщині» (1898), «Кипариси» (1899), «У степу» (1899). Брав участь у редагуванні газети, друкував рецензії, переклади, вірші.
Як член Літературно-артистичного товариства, Бунін виступав на вечорах, читаючи твори Чехова, Верлена та власні розповіді: «Захар Воробйов», «На край світу», «Смерть пророка», «Сни Чанга».
В Одесі працював над багатьма творами: віршами, прозою, коректурою повісті «Село», збіркою «Іоанн Ридалець», щоденниковою книгою «Прокляті дні». Тут відбулися його перший шлюб з А. Н. Цакні та народження сина Колі, який помер молодим. Одеса пов’язана з його важкими переживаннями під час громадянської війни; саме з цього міста він емігрував 6 лютого 1920 року.
Еміграція та світова славаЗ 1920 року Бунін жив у Франції (Париж, Грасс). В еміграції створив численні шедеври, серед яких повість «Мітине кохання» та роман «Життя Арсеньєва». У 1933 році удостоєний літературної Нобелівської премії «За суворе майстерство, з яким він розвиває традиції російської класичної прози».
Вершиною творчості Буніна вважається збірка оповідань про кохання «Темні алеї», класично ясна та досконала за формою. У оповіданні «Галя Ганська» постає його улюблена Одеса.
Останні роки
В останні роки життя Бунін хворів і потребував допомоги, проте продовжував працювати, зокрема над книгою про Чехова.
Помер 8 листопада 1953 року, похований на кладовищі Сент-Женев’єв-де-Буа (Франція).