Володимир (Зеєв) Євгенович Жаботинський — одна з найяскравіших постатей єврейського національного відродження. Він був літератором, автором романів «П’ятеро», «Слово про полк», «Самсон Назорей», публіцистом, фейлетоністом, поетом, драматургом, перекладачем, блискучим оратором і поліглотом. Жаботинський став одним із лідерів сіоністського руху, ідеологом і засновником ревізіоністського напряму в сіонізмі. Він брав участь у створенні Єврейського легіону разом із Йосифом Трумпельдором, організовував перші єврейські загони самооборони в Єрусалимі та очолював Хагану в підмандатній Палестині, а також заснував молодіжну сіоністську організацію «Бейтар».

Ранні роки
Володимир Жаботинський народився 17 жовтня 1880 року в Одесі .Навчався в російській гімназії. Спершу він не цікавився єврейськими національними питаннями, виступаючи радше як російський письменник. Уже в 17 років Жаботинський переклав поему Едгара По «Ворон», що вважалося найкращим перекладом цього твору російською мовою.

У 18 років Жаботинський став іноземним кореспондентом газет «Одеський листок» та «Одеські новини», спершу в Берні, потім у Римі. Це дозволило йому глибше пізнати європейську культуру та соціальні проблеми того часу.
Творчий шлях
Повернувшись до Одеси у 1901 році, Жаботинський став членом редакції та провідним фейлетоністом «Одеських новин», підписуючи тексти псевдонімом Альталена (італ. — «гойдалка»). Його драми ставили в Одеському міському театрі.

Жаботинський активно брав участь у Літературно-артистичному товаристві — своєрідному острові вільної думки, що займав особняк нинішнього Літературного музею в Одесі. Його вперше заарештували у 1902 році за підозрою у зберіганні «забороненої» літератури, вдруге — у 1904 році після виступу на мітингу.

Єврейські погроми 1903–1905 років пробудили в Жаботинському національну свідомість і привели його до сіонізму. Він вступив до єврейської самооборони та разом із Меїром Дізенгофом збирає кошти на закупівлю зброї. У 1904 році переклав російською «Оповідь про погром» Хаїма-Нахмана Бялика, публікація якої вийшла лише у 1911 році, але мала великий вплив на російськомовну єврейську аудиторію та увела Бялика до пантеону російських письменників. До 1917 року переклад перевидавався сім разів, одне з перевидань — в Одесі.

У 1911 році Жаботинський заснував у Одесі видавництво «Тургеман» («Перекладач»), яке публікувало кращі твори світової літератури перекладом на іврит. У 1910–1913 роках він очолював боротьбу за впровадження івриту як мови навчання у єврейських школах. Ідею підтримала організація «Тарбут», попри спротив Російського сіоністського союзу.

На виборах до III та IV Державної думи (1912) по Одесі Жаботинський балотувався як кандидат від прогресивно-національного блоку та зібрав значну кількість голосів. Він протиставляв соціалістичним ідеям, популярним серед сіоністів, ліберальні та демократичні цінності і передбачав події, які не помічали сучасники.

Жаботинський багато подорожував — Константинополь, Відень, Петербург — і постійно повертався до Одеси, де народився його син Ері. У місті мешкали мати й сестра письменника на вул. Жуковського, 43.

Пізні роки та спадщина
Останній раз Жаботинський відвідав Одесу влітку 1915 року. Хоча він любив місто понад усе, повернутися зміг лише на сторінках своїх книг. Його ліричний роман «П’ятеро», виданий у Парижі у 1936 році, досі читається як визнання в любові до Одеси та її мешканців.

Володимир Жаботинський помер 4 серпня 1940 року в Нью-Йорку під час лекційного туру, закликаючи союзників розширити набір євреїв до армій для боротьби з нацизмом. У своєму заповіті він постановив, що останки слід перенести до незалежної Єврейської держави лише за рішенням її уряду, будучи переконаним у її створенні.

Жаботинський із дружиною та сином