Володимир (Зеєв) Євгенович Жаботинський — одна з найяскравіших постатей єврейського національного відродження. Він був літератором, автором романів «П’ятеро», «Слово про полк», «Самсон Назорей», публіцистом, фейлетоністом, поетом, драматургом, перекладачем, блискучим оратором і поліглотом. Жаботинський став одним із лідерів сіоністського руху, ідеологом і засновником ревізіоністського напряму в сіонізмі. Він брав участь у створенні Єврейського легіону разом із Йосифом Трумпельдором, організовував перші єврейські загони самооборони в Єрусалимі та очолював Хагану в підмандатній Палестині, а також заснував молодіжну сіоністську організацію «Бейтар».
Ранні рокиВолодимир Жаботинський народився 17 жовтня 1880 року в Одесі. Навчався в російській гімназії. Спершу він не цікавився єврейськими національними питаннями, виступаючи радше як російський письменник. Уже в 17 років Жаботинський переклав поему Едгара По «Ворон», що вважалося найкращим перекладом цього твору російською мовою.
У 18 років Жаботинський став іноземним кореспондентом газет «Одеський листок» та «Одеські новини», спершу в Берні, потім у Римі. Це дозволило йому глибше пізнати європейську культуру та соціальні проблеми того часу.
Творчий шляхПовернувшись до Одеси у 1901 році, Жаботинський став членом редакції та провідним фейлетоністом «Одеських новин», підписуючи тексти псевдонімом Альталена (італ. — «гойдалка»). Його драми ставили в Одеському міському театрі.
Жаботинський активно брав участь у Літературно-артистичному товаристві — своєрідному острові вільної думки, що займав особняк нинішнього Літературного музею в Одесі. Його вперше заарештували у 1902 році за підозрою у зберіганні «забороненої» літератури, вдруге — у 1904 році після виступу на мітингу.
Єврейські погроми 1903–1905 років пробудили в Жаботинському національну свідомість і привели його до сіонізму. Він вступив до єврейської самооборони та разом із Меїром Дізенгофом збирав кошти на закупівлю зброї. У 1904 році переклав російською «Оповідь про погром» Хаїма-Нахмана Бялика, публікація якої вийшла лише у 1911 році, але мала великий вплив на російськомовну єврейську аудиторію та увела Бялика до пантеону видатних письменників. До 1917 року переклад перевидавався сім разів, одне з перевидань — в Одесі.
У 1911 році Жаботинський заснував у Одесі видавництво «Тургеман» («Перекладач»), яке публікувало кращі твори світової літератури перекладом на іврит. У 1910–1913 роках він очолював боротьбу за впровадження івриту як мови навчання у єврейських школах. Ідею підтримала організація «Тарбут», попри спротив Російського сіоністського союзу.
На виборах до III та IV Державної думи (1912) по Одесі Жаботинський балотувався як кандидат від прогресивно-національного блоку та зібрав значну кількість голосів. Він протиставляв соціалістичним ідеям, популярним серед сіоністів, ліберальні та демократичні цінності і передбачав події, які не помічали сучасники.
Жаботинський багато подорожував — Константинополь, Відень, Петербург — і постійно повертався до Одеси. Син Володимира Жаботинського Ері також народився в Одесі. 
Пізні роки та спадщинаОстанній раз Жаботинський відвідав Одесу влітку 1915 року. Хоча він любив місто понад усе, повернутися зміг лише на сторінках своїх книг. Його ліричний роман «П’ятеро», виданий у Парижі у 1936 році, досі читається як визнання в любові до Одеси та її мешканців.
Володимир Жаботинський помер 4 серпня 1940 року в Нью-Йорку під час лекційного туру, закликаючи союзників розширити набір євреїв до армій для боротьби з нацизмом. У своєму заповіті він постановив, що останки слід перенести до незалежної Єврейської держави лише за рішенням її уряду, будучи переконаним у її створенні.

Володимир Жаботинський із дружиною Анною та сином Ері.