Аркадій Львович Львов (справжнє прізвище — Бінштейн) - письменник, прозаїк, публіцист, літературознавець, радіожурналіст. Автор романів, оповідань, есеїв і мемуарів, один із найяскравіших представників одеської літературної традиції другої половини ХХ століття.
Ранні роки
Аркадій Львов народився 9 березня 1927 року в Одесі в єврейській родині. Його дитинство минуло в будинку №14 в Авчинниковському провулку (нині — провулок Нечипуренка), одному з типових одеських дворів, який згодом стане головним героєм його найвідомішого твору. Родина письменника була тісно пов’язана з містом протягом кількох поколінь: предки Львова оселилися в Одесі ще на початку ХІХ століття.
Літературна діяльність
Літературні здібності майбутнього письменника проявилися дуже рано. Ще у шкільні роки він писав вірші, оповідання та фантастичні твори. Після закінчення школи у 1945 році вступив на історичний факультет Одеського державного університету. Проте вже наступного року був виключений з університету. Незважаючи на це, продовжив навчання неофіційно в Чернівецькому університеті, а у 1951 році успішно склав державні іспити в Одесі. Певний час працював учителем історії в школах Західної України.

Перші літературні успіхи прийшли до нього у 1960-х роках. Його оповідання та повісті друкувалися в популярних радянських виданнях — «Неделя», «Комсомольская правда», «Современник» та інших. Перша книга письменника «Крах патенту» була видана в Одесі. Справжнім успіхом стала збірка оповідань «Велике сонце Одеси», яка отримала схвальні відгуки таких авторитетних письменників, як Костянтин Симонов, Валентин Катаєв, Борис Польовий та Олександр Твардовський. Підтримка Симонова і Катаєва відіграла важливу роль у становленні літературної кар’єри Львова.
У середині 1960-х років Аркадій Львов здобув популярність насамперед як автор фантастичної прози. Водночас поступово він звернувся до реалістичної літератури, у якій головними темами стали пам’ять, історія, людська доля та життя Одеси. У період з 1966 по 1972 рік вийшло шість книжок його прози, що закріпили за ним репутацію одного з найталановитіших молодих письменників свого покоління.

У 1968 році Львов повернувся до Одеси. Саме тоді він розпочав роботу над головним твором свого життя — романом «Двір». Робота над книгою тривала кілька років. У центрі роману — життя звичайного одеського подвір’я, мешканці якого переживають драматичні події ХХ століття. Водночас твір виходить далеко за межі локальної історії. Через долі героїв письменник показує історію країни, трагедії та надії кількох поколінь людей. Роман був завершений у 1970-х роках, однак через політичні обставини не міг бути опублікований у Радянському Союзі. Спочатку він вийшов французькою мовою у 1979 році, а у 1981 році був надрукований мовою оригіналу. Згодом книгу переклали багатьма європейськими мовами. У 2005 році побачило світ продовження — «Двір. Книга третя».
Еміграція
У 1970-х роках письменник потрапив під тиск радянської влади. На тлі офіційної антиізраїльської та антисемітської кампанії КДБ звинуватив його у «сіоністській діяльності». Його твори перестали друкувати, а можливості для творчої роботи були суттєво обмежені. У 1976 році Аркадій Львов емігрував до Сполучених Штатів Америки.

Оселившись у Нью-Йорку, письменник продовжив активну літературну та громадську діяльність. Багато років він працював на радіо «Свобода», де вів авторську програму «Продовження буде». Особливістю його роботи було те, що передачі виходили як російською, так і українською мовами. Голос письменника став добре відомим багатьом слухачам у Радянському Союзі та країнах Східної Європи.

Американський період творчості виявився надзвичайно продуктивним. Саме тоді були написані роман «Химери», збірки «Американські оповідання і повісті», літературознавчі праці та книги есеїв. Значний резонанс мали книжки «Вгамування смутком» та «Чорне і жовте», присвячені творчості Ісаака Бабеля, Осипа Мандельштама, Бориса Пастернака, Едуарда Багрицького та інших видатних письменників. 
У своїй творчості Аркадій Львов продовжував традиції російсько-єврейської літератури, насамперед Ісаака Бабеля. Особливо яскраво це проявилося в оповіданнях, серед яких вирізняється «Останній рабин». Для його прози характерні уважність до деталей, тонкий гумор, психологічна глибина та любов до одеського колориту.
Попри еміграцію, Аркадій Львов ніколи не втрачав зв’язку з рідним містом. Під час кожного приїзду до Одеси він зустрічався з читачами, друзями та членами Всесвітнього клубу одеситів, брав участь у літературних вечорах і культурних заходах. Одеса залишалася головною темою його творчості та важливою частиною його особистої ідентичності.

Останні роки
За свою літературну та просвітницьку діяльність письменник був удостоєний низки міжнародних відзнак, зокрема нагород Міжнародного Вільсонівського центру у Вашингтоні та Гарвардського університету.
Письменник помер 2 листопада 2020 року в штаті Нью-Джерсі у віці 93 років. Уже наступного року Одеса вшанувала пам’ять свого видатного земляка. У травні 2021 року в дворі будинку №14 у провулку Нечипуренка, де минули його дитячі роки, художниця Леся Верба створила стінопис, присвячений Аркадію Львову та його роману «Двір».

Творча спадщина Аркадія Львова поєднує традиції одеської, єврейської та світової літератури. Його книги залишаються важливим свідченням епохи та проникливим художнім дослідженням людської пам’яті, історії й долі Одеси у ХХ столітті.
Бібліографія
● Крах патента. — Одесса: Маяк, 1966. (рос.)● Бульвар Целакантус. Повести и рассказы. — М.: Молодая гвардия, 1967. (рос.)● Большое солнце Одессы. — М.: Советский писатель[ru], 1968. (рос.)● Две смерти Чезаре Россолимо. Повести. — Одесса: Маяк, 1969. (рос.)● В Одессе лето (сборник рассказов). — Одесса: Маяк, 1970. (рос.)● Скажи себе, кто ты. — Одесса: Маяк, 1972. (рос.)● Двор. Роман в 2-х кн. — Мюнхен, 1981—1982. (рос.)
2-е вид. — М.: Художественная литература[ru], 1992. — ISBN 5-280-02307-8 (рос.)
3-е вид. — М.: Захаров[ru], 2002. — ISBN 5-8159-0271-3 (рос.)● Бизнесмен з Одессы. — Мюнхен: 1981. (рос.)● Утоление печалью. Статьи. — Нью-Йорк: Время и мы[ru], 1984. (рос.)● Чёрное и жёлтое. — Нью-Йорк, Мюнхен: KHAZARIA, 1988. (рос.)● Химеры. — Нью-Йорк, Мюнхен: KHAZARIA, 1990. (рос.)● Разговоры с Симоновым. в журнале «Время и мы», № 146, 2000, с. 241—285. (рос.)● Двор. Книга третья. — М.: Захаров, 2005. — ISBN 5-8159-0477-5 (рос.)