Дмитро Бузько — автор поезії, прози, публіцист та дослідник. 

Ранні роки та освіта
Дмитро Іванович Бузько народився 1891 року в місті Новомиргород Херсонської губернії (нині Кіровоградська область) у родині священника, який мав філософські погляди. Навчався у бурсі, згодом закінчив Одеську духовну семінарію. Уже в юності захопився революційною діяльністю.
Революційна діяльність і еміграція
У 1904 році долучився до революційного руху, а в 1905-му став організатором Всеросійської спілки семінаристів. У 1907 році був заарештований і засуджений до чотирьох років ув’язнення. Під час заслання займався самоосвітою, вивчав іноземні мови. Згодом утік за кордон.
У 1912–1919 роках перебував у Німеччині, Швейцарії, Італії, Бельгії, Великій Британії, Швеції та Данії. Навчався в агрономічних інститутах (Жамблу, Бельгія), брав участь у діяльності емігрантських організацій, зокрема лівих есерів.
Повернення в Україну
Після революції повернувся в Україну та працював у структурах Української Народної Республіки: у Міністерстві закордонних справредактором газети «Козацьке слово», аташе преси в Данії, інспектором освіти та урядовцем у Вінниці.
У 1920 році був заарештований органами Червоної армії та змушений співпрацювати з ними.
Одеса та початок літературної діяльності
Одеса стала одним із ключових міст у житті та творчості Дмитра Бузька. Саме тут він працював у структурах ЧК після 1920 року, виконуючи спеціальні завдання, пов’язані з боротьбою проти повстанського руху. Цей досвід ліг в основу його ранніх творів.
На основі власного досвіду написав повість «Лісовий звір» (1923), яку було екранізовано. Працював у кіноіндустрії як редактор «Укркінофотооб’єднання», співавтор сценаріїв («Макдональд», «Тарас Шевченко»), автор праці «Кіно й кінофабрика». Був членом літературного об’єднання «Нова генерація».
Бузько працював у різних жанрах — від соціально-психологічного роману до наукової фантастики.
Основні твори: «Лісовий звір» (1923), «Смерть Івана Матвійовича» (1926), «Чайка» (1929), «Голяндія» (1929), «Про що розповіла ротаційна» (1929), «За ґратами» (1930), «З тайгового краю» (1931), «Домни» (1932), «На світанку» (1932), «Нащадки хоробрих» (1933), «Кришталевий край» (1935), «Ядвіга і Малка — поліські партизанки» (1936).
Його творчість поєднує експеримент, публіцистику та автобіографічні мотиви.У 1929 році написав і теоретичне дослідження «Кіно й кінофабрика».

Останні роки
У липні 1937 року під час виступу на зборах письменників в Одесі Бузько зробив необережне висловлювання про Сталіна, після чого його виключили зі Спілки письменників. 20 жовтня 1937 року його заарештували. 1 листопада «трійка» НКВС винесла вирок — розстріл.
Дмитро Бузько був розстріляний 14 листопада 1937 року.
У 1957 році його реабілітовано. Справжня дата смерті стала відомою лише після відкриття архівів у 1990-х роках. Його твори були вилучені з обігу і повернулися до читачів лише через десятиліття.