Жак-Віктор-Едуар Тебу де Маріньї (фр. Jacques-Victor-Édouard Taitbout de Marigny, 1793–1852) — французький аристократ, дипломат, географ, археолог, художник і колекціонер старожитностей. Його праці стали важливим джерелом для вивчення історії, географії та культури Причорномор’я першої половини XIX століття.
Ранні роки

Жак-Віктор-Едуар Тебу де Маріньї народився 28 березня 1793 року в Короні на Пелопоннесі у родині французького генерального консула. Він походив зі старовинного французького аристократичного роду, який постраждав під час Французької революції.

У 1809 році його родина емігрувала до Російської імперії. Молодий Тебу де Маріньї вступив на російську службу і вже невдовзі опинився у Чорноморському регіоні — просторі, який визначив усе його подальше життя.

Працюючи на Кавказі, він вивчав місцеві народи, географію та можливості розвитку торгівлі. У 1818 році разом з італійським купцем Рафаелло Скассі він здійснив експедицію до берегів Черкесії, де досліджував культуру адигських народів — шапсугів і натухайців.

Одеса — центр його дипломатичної та наукової діяльності

У 1821 році Тебу де Маріньї був призначений віце-консулом Нідерландів у чорноморських портах. Спочатку він працював у Феодосії, але саме Одеса стала головним містом його життя.

У 1830 році він отримав посаду консула Нідерландів в Одесі, а в 1848 році став генеральним консулом Нідерландів у чорноморських та азовських портах.

У той час Одеса була одним із найважливіших міжнародних портів Чорного моря — містом, де перетиналися торговельні маршрути між Європою, Середземномор’ям і Сходом. Для Тебу де Маріньї Одеса стала базою, з якої він здійснював свої наукові подорожі та дипломатичні місії.

Він активно долучився до інтелектуального життя міста, став членом Одеського товариства історії та старожитностей, одного з найважливіших наукових центрів Південної України XIX століття.
Дослідник Чорного моря

Перебуваючи в Одесі, Тебу де Маріньї багато років досліджував узбережжя Чорного й Азовського морів. У 1821, 1823–1825, 1829–1851 роках він здійснював численні експедиції, під час яких вивчав не лише морські маршрути, а й античні пам’ятки, історію поселень та культуру народів Причорномор’я.

Його особливо цікавили залишки давніх цивілізацій, які він зустрічав уздовж чорноморського узбережжя. Як і багато європейських учених, що працювали в Одесі того часу, він бачив у регіоні унікальне поєднання античної спадщини, османського минулого та нової європейської культури.

В Одесі він працював над масштабною працею про гідрографію Чорного й Азовського морів — «Hydrographie de la mer Noire et de la mer d’Azow, comparée à celle de l’antiquité et du moyen âge», яка мала містити атлас із 77 карт.

«Подорож до Черкесії» та відкриття Кавказу для Європи

Найвідомішою працею Тебу де Маріньї стала книга «Подорож до Черкесії» (Voyage en Circassie), вперше видана французькою мовою у Брюсселі в 1821 році. Книга, створена на основі його експедицій із чорноморського узбережжя, привернула значну увагу європейської публіки. У ній він описав природу Кавказу, побут адигських народів, їхні звичаї, політичний устрій та духовну культуру.

Особливість його описів полягала у безпосередньому спостереженні: він не просто збирав інформацію, а особисто спілкувався з мешканцями регіону.

Перший дослідник острова Зміїний

Одним із найважливіших внесків Тебу де Маріньї у вивчення Чорного моря став його опис острова Зміїний — перший детальний науковий опис цього стратегічно важливого острова біля українського узбережжя. Його праця «Портулан Чорного та Азовського морів, або опис узбереж цих двох морів для користування мореплавцями» (Portulan de la mer Noire et de la mer d’Azov) була опублікована в Одесі у 1830 році. Видання стало одним із перших системних навігаційних та географічних досліджень Чорноморського регіону, створених на основі особистих спостережень автора.

У своїй праці Тебу де Маріньї детально описав невеликий острів, який росіяни зберігали під давньою грецькою назвою Фідонісі, а турки називали Yılan Adası («Острів змій»). Він зазначав, що острів розташований приблизно за 23 милі на північний схід від гирла Дунаю, має майже квадратну форму, а його найбільша довжина становить близько 325 туазів (приблизно 630 метрів). Висота острова над рівнем моря, за його вимірюваннями, становила близько 20 метрів. Для сучасного читача ці характеристики можуть здаватися звичайними географічними даними, однак на початку XIX століття вони були результатом складних морських експедицій і мали значну наукову цінність.

Тебу де Маріньї звертав увагу на особливості берегової лінії острова: круті скелясті береги та лише кілька місць, придатних для причалювання суден. Він описував морське дно навколо острова, вкрите мулом і мушлями, його небагату рослинність, великий колодязь на вершині та залишки стародавніх споруд. Особливий інтерес дослідника викликала антична історія острова. Він згадував, що Зміїний у давнину мав назви Левке (Білий острів) та Макарон (Острів блаженних). За античними джерелами, тут знаходився храм Ахілла, стояла його статуя, а на священних написах залишали свої дари мореплавці, які прибували на острів.

Таким чином, Тебу де Маріньї поєднав у своїй роботі сучасну для того часу навігаційну науку з дослідженням античної спадщини Чорного моря. Його опис острова Зміїний став частиною великої традиції одеських учених XIX століття, які відкривали історію Причорномор’я через поєднання археології, географії та мореплавства.

Спадщина

Жак-Віктор-Едуар Тебу де Маріньї помер у 1852 році, залишивши після себе значну наукову та культурну спадщину. Для Одеси він є одним із представників тієї європейської інтелектуальної спільноти XIX століття, яка сформувала унікальну атмосферу міста — відкритого до міжнародних контактів, науки та культурного обміну.

Його праці залишаються важливим джерелом для істориків, археологів та етнографів, а його діяльність є частиною багатонаціональної історії Одеси як одного з головних центрів Чорноморського світу.