Ярослав Івашкевич, один з видатних польських письменників ХХ ст., народився й виріс в Україні, провівши тут понад два десятиліття, навчався у Єлисаветграді та Києві. 
У сім’ї Івашкевичів завжди панувала мистецька атмосфера, високо цінувались література і мистецтво. Батько не замикався в камерному світі провінції, постійно намагався підтримувати зв'язки зі світом. 
Радісне дитинство закінчилось рано. 1902 року помер батько, і сім'я зосталася без засобів до існування. Мати спершу переїздить до Варшави, сподіваючись, що так буде легше, але через два роки знову повертається в Україну й оселяється в Єлисаветграді (зараз Кіровоград). В Єлисаветграді мешкали їх родичі — родина Шимановських, із якої походив майбутній видатний композитор Кароль Шимановський. Старший на дванадцять років Кароль мав на Ярослава беззаперечний вплив. Кароль Шимановський, у молоді роки відрадив Івашкевича від занять музикою — і саме це рішення зрештою спрямувало його до літератури.
Сутужне матеріальне становище примушує Івашкевича з п'ятнадцяти років самотужки заробляти гроші репетиторством. Майбутній митець відвідав багато українських міст, працюючи вчителем дітей маєткового дворянства. 
У 1909 році він переїхав до Києва, де на той час мешкало близько 45 тисяч поляків — приблизно шоста частина населення міста. У Києві Івашкевич прожив дев’ять років. Тут він навчався на юридичному факультеті Університету святого Володимира, а також розпочав свою літературну діяльність. У 1915 році відбувся його поетичний дебют — сонет «Ліліт» (Lilith), написаний під враженням від вчительки київської гімназії Лідії Лапіної, було опубліковано в київському польськомовному часописі Pióro.
По-іншому вразив його візит до Одеси влітку 1918 року. Цей приїзд був зумовлений бажанням зустрітися з композитором Карлом Шимановським (також уродженцем України). Як родичі вони планували разом створити оперу «Король Роджер». Польський музикант мешкав на віллі Давидових на Середньому Фонтані, на березі Чорного моря. 
«Звичайно, я знав добру Одесу за розповідями, з того, що там жили мої родичі та знайомі, і назви вулиць як Рішельєвська, Дерибасівська, Ланжеронівська запам'ятовувалися мною завдяки своїм особливостям. При цьому я жив у Єлисаветграді та навчався у Єлисаветградській гімназії з 1904 по 1909 рік. Єлисаветград був, так би мовити, у сфері впливу Одеси і там було багато одеських мешканців, одеської преси. Був і обмін жителями. Сім'ю Юрія Олеші я знав у Єлисаветграді до її від'їзду до Одеси. Вся історія Гані Вольської (Ганки Вальської) проходила між Єлисаветградом (не Одесою), Петербургом, Нью-Йорком та Парижем майже так, як у моїй книзі».
Під час перебування Ярослава Івашкевича Одеса потрапив під німецьку окупацію. Ці події письменник відобразив у «Книзі моїх спогадів» і в «Зустрічах з Шимановським». Утім, до цієї теми він повертався і через тридцять років в епопеї «Слава і честь» (1956—1962), де змалював Одесу в ключові моменти історії, починаючи з 1914-го. Закінчується роман зображенням другої половини 1930-х, часами сталінського терору.
Очевидно, що саме трагічний перебіг подій змусив Ярослава Івашкевича наприкінці 1918 року виїхати до Польщі.
У липні 1958 року польський письменник Ярослав Івашкевич після майже сорокарічної розлуки відвідав село Кальник на Вінниччині, де він народився.
Втім спогади про дитинство та юність, проведені на українській землі, супроводжували Ярослава Івашкевича впродовж усього його довгого життя — а прожив він 86 років.

Ярослав Івашкевич у віці 20 років з собакою Нільсом, 1914 р., фото з архіву Музею у Ставиську/FOTONOVA