Леон Гінзбург (італ. Leone Ginzburg) — італійський письменник, журналіст, видавець і педагог; видатний діяч антифашистського руху та герой італійського Опору. Чоловік письменниці Наталії Гінзбург, батько історика Карло Гінзбурга.
Раннє життя та освіта
Народився 4 квітня 1909 року в Одесі в єврейській родині. Був третьою дитиною в сім’ї Федора Миколайовича Гінзбурга (? – 1930, Берлін), заможного єврейського комерсанта, та Віри Семенівни Гриліхес. Його старші сестра і брат —Марія Федорівна Гінзбург і Микола Федорович Гінзбург. Родина добре знала Італію: кожне літо вони проводили у Віареджо, а італійка Марія Сегре, подруга матері, з 1902 року жила в їхній сім’ї, займалась вихованням дітей та навчала їх французької й італійської мовами.
Наприкінці 1919 року, рятуючись від Громадянської війни, Гінзбурги виїхали до Італії та оселилися в Турині. У 1924 році Леон Гінзбург вступив до престижного ліцею імені Масімо д’Адзельо (Liceo Massimo d’Azeglio), де в ті роки викладала плеяда найвизначніших професорів — противників фашизму, серед них філософ Дзино Дзіні (Zini; 1868–1937) та італіїст Авґусто Монті (Monti; 1881–1966). Водночас із ним у цій гімназії навчалися Норберто Боббіо (Bobbio; 1909–2004), Масімо Міла (Mila; 1910–1988), Чезаре Павезе (Pavese; 1908–1950), Джуліо Ейнауді (Einaudi; 1912–1999), Вітторіо Фоа (Foa; 1910–2008). У 1930–1940-х роках багато з них стали учасниками антифашистського руху. Монті познайомив своїх учнів із постаттю та ідеями ліберал-соціаліста П’єро Гобетті (Gobetti; 1901–1926), і, найімовірніше, саме завдяки цьому Гінзбург взяв участь у випуску останніх номерів журналу «Baretti», який видавав Гобетті. Там він опублікував свою першу критичну статтю про роман «Анна Кареніна» (листопад–грудень 1927).
Того ж року в туринському видавництві «Slavia», заснованому 1926 року Альфредо Полледро, у його перекладі вийшов «Тарас Бульба». Відтоді він почав активно займатися перекладами з російської мови та писати критичні статті, переважно з питань російської літератури.
Того ж 1927 року він вступив на юридичний факультет Туринського університету, але вже через рік перевівся на філологічний факультет, продовжуючи публікуватися в «Baretti» та видавництві «Slavia»; саме з перекладу «Анни Кареніної» почалася його співпраця з журналом «La Cultura». Будучи ще з ранньої юності переконаним антифашистом, у той період він активно не займався політикою. Така обережність у поведінці була зумовлена відсутністю громадянства, що робило його перебування в країні нестабільним.
У 1931 році, досягнувши повноліття, він отримав італійське громадянство. 21 грудня 1931 року він захистив дипломну роботу, присвячену творчості Ґі де Мопассана.

Переслідування
У грудні 1932 року він отримав звання приват-доцента з російської мови та літератури і вже в лютому 1933 року почав читати лекції в Туринському університеті про творчість О. С. Пушкіна. Наступного року було заплановано курс лекцій на тему «Герцен і Відродження», однак у січні 1934 року, як приват-доцент, він мав скласти присягу на вірність фашистському режиму. Відмовившись від присяги, він був змушений залишити роботу і втратив звання.
За два місяці на швейцарсько-італійському кордоні затримали двох активістів, які намагалися нелегально ввезти до Італії антифашистську літературу. Через два дні, 13 березня 1934 року, його заарештували разом з іншими представниками п’ємонтського осередку організації «Справедливість і свобода» і помістили до туринської в’язниці. 30 березня цей випадок потрапив на шпальти газет, де наголошувалося на єврейському походженні більшості обвинувачених, і таким чином було розгорнуто антисемітську кампанію. Втім, усіх заарештованих, окрім Гінзбурга та його товариша Сіона Сегре Амара (Segre Amar; 1910–2003), було звільнено.
6 листопада 1934 року молодого славіста засудили до 4 років ув’язнення. Строк було скорочено до 2 років амністією, оголошеною з нагоди народження спадкоємиці в родині герцога Аостського. Поки тривав судовий процес, Г. перебував у римській в’язниці Реджина Челі (Regina Coeli), згодом його перевели до в’язниці в Чивітавекк’ї на решту строку; звільнений 13 березня 1936 року.
Повернувшись до Турина, але перебуваючи під особливим наглядом поліції, він уже не міг публікуватися в журналах і газетах. На щастя, його прийняли на роботу у видавництво «Ейнауді», у заснуванні якого він сам брав участь незадовго до арешту. Так він присвятив себе переважно видавничій діяльності.
12 лютого 1938 року він одружився з Наталією Леві, яка згодом стала відомою письменницею під прізвищем чоловіка — Наталія Ґінзбург (Ginzburg; 1916–1991). У них народилося троє дітей: Карло (1939), Андреа (1940) і Алессандра (1943).