Мордехай Бен-Амі (справжнє ім’я — Марк Якович Рабинович) — єврейський письменник, публіцист і громадський діяч, один із представників російськомовної єврейської літератури кінця XIX — початку XX століття.
Ранні роки та дитинство
Марк Рабинович народився 3 серпня 1854 року в селі Верхівка Подільської губернії, нині Вінницька область, у традиційній єврейській родині. Рано втративши батька, він змушений був працювати ще в дитинстві. У дев’ятирічному віці хлопець опинився поблизу Аккермана, сучасного Білгорода-Дністровського, де жив у родича, який утримував корчму. Тут він допомагав у повсякденній роботі, прислуговуючи відвідувачам.
Згодом Марк переїхав до Одеси, де протягом двох років навчався в єшиві — традиційному єврейському релігійному навчальному закладі. Після цього він деякий час працював на лісовому складі в Аккермані, а пізніше — у невеликій одеській крамниці. Попри матеріальні труднощі, Рабинович прагнув здобути світську освіту. Він вступив до талмуд-тори, а згодом продовжив навчання в гімназії. Саме в Одесі сформувався його інтерес до літератури, суспільних питань і майбутнього єврейського народу.
Одеса та університетські роки
Важливим етапом у житті Марка Рабиновича стало навчання в Новоросійському університеті в Одесі. У другій половині XIX століття місто було одним із найбільших центрів єврейського культурного та інтелектуального життя в Російській імперії. Тут діяли єврейські навчальні заклади, розвивалася преса, виникали літературні й громадські об’єднання, а питання освіти, асиміляції та національного самовизначення ставали предметом активних дискусій. Саме в цьому середовищі Рабинович сформував свої літературні та суспільні погляди.
У 1881 році, ще будучи студентом, він опублікував свою першу статтю «Про необхідність спеціальних підручників російської мови для єврейських шкіл» у російськомовному єврейському тижневику «Рассвет». У статті молодий автор порушив проблему освіти єврейських дітей і виступив проти асиміляційних тенденцій, які могли призвести до втрати національної та культурної самобутності. Він вважав, що знайомство з європейською та російською культурою не повинно означати відмову від власних традицій. Ця публікація стала початком його тривалої літературної та публіцистичної діяльності.
Одеські погроми та громадська діяльність
Події 1881 року стали переломним моментом у житті Рабиновича. Хвиля антиєврейських погромів, що охопила південні губернії Російської імперії, зокрема Одесу, змусила його активніше долучитися до громадського життя. Він виступав за створення єврейських загонів самооборони, які мали захищати громади від насильства. Згодом став одним з учасників єврейського національного руху, що формувався наприкінці XIX століття.
Погроми вплинули і на його світогляд. Якщо раніше головну увагу Рабинович приділяв питанням освіти та культурного розвитку, то тепер дедалі важливішими для нього ставали проблеми безпеки, національної солідарності та майбутнього єврейського народу.
У 1882 році він вирушив до Парижа, де вів переговори зі Всесвітнім єврейським союзом (Alliance Israélite Universelle) щодо допомоги єврейським біженцям, які залишали Російську імперію після погромів.
Перші літературні твори та життя у Європі
У 1880-х роках Рабинович мешкав у Франції та Швейцарії, переважно в Женеві. Саме в цей період він почав активно писати художню прозу під псевдонімом Мордехай Бен-Амі.
У 1882 році з’явилися його перші оповідання — «Уривки» та «Ханука». Протягом наступних років він написав «Пурим» (1883), «Приїзд цадика» (1883), «Бен-Юхід» (1884), «Баал-Тефіло» (1884), «Лаг ба-Омер» (1886) та «Несподіване щастя» (1886). Головною темою цих творів стало життя єврейського містечка — штетла. Письменник зображував повсякденні турботи його мешканців, релігійні традиції, сімейні стосунки, свята та внутрішній світ людей, які намагалися зберегти власну культуру в умовах соціальних змін.
Його проза вирізнялася увагою до психології персонажів і глибоким знанням духовного життя єврейських громад. Водночас творам Бен-Амі були властиві ідеалізація традиційного побуту та сентиментальність, характерні для частини єврейської літератури того часу.
Повернення до Одеси: найплідніший період творчості
У 1887 році Мордехай Бен-Амі повернувся до Одеси, де прожив наступні вісімнадцять років — до 1905 року. Цей період став одним із найважливіших у його літературній біографії. Одеса залишалася великим осередком єврейської інтелігенції, журналістики та громадської думки, і письменник активно долучився до цього середовища.
Саме в Одесі він створив оповідання «Маленька драма», «Через кордон», «Втеча», цикл «Оповідання моїм дітям», а також низку літературно-критичних та історичних нарисів. 
Особливе місце в його творчості посіла велика автобіографічна повість «Дитинство», яку публікували в журналі «Восход» у 1902–1905 роках. У ній Бен-Амі звернувся до власних спогадів, відтворюючи світ традиційного єврейського виховання, дитячі переживання та складний шлях до освіти. У цей самий період з’явилися його нариси «Поїздка до Литви» (1894) та «Голос із пустелі» (1900–1901).
Письменник продовжував працювати переважно російською мовою, однак головними героями його творів залишалися євреї Східної Європи, їхня культура, релігія та повсякденне життя.
Одеський єврейський рух і «Ховевей Ціон»
Перебуваючи в Одесі, Бен-Амі дедалі активніше долучався до єврейського національного руху. Близько 1890 року він приєднався до «Ховевей Ціон» («Любителі Сіону») — руху, що виступав за єврейське національне відродження та підтримував переселення євреїв до Палестини.
Одеса відігравала особливу роль у розвитку цього руху. Наприкінці XIX століття місто стало одним із його найважливіших організаційних та інтелектуальних центрів, об’єднавши письменників, журналістів, педагогів і громадських діячів. Бен-Амі належав до цього кола. Згодом він долучився до ширшого сіоністського руху та брав участь у роботі сіоністських конгресів. Для нього література і громадська діяльність були тісно пов’язані. У своїх творах він прагнув зберегти пам’ять про традиційне єврейське життя, тоді як у громадській роботі підтримував ідею національного відродження.
Літературний стиль і значення творчості
Мордехай Бен-Амі належав до письменників, які зробили єврейське містечко одним із центральних образів російськомовної єврейської літератури. На відміну від авторів, які насамперед зосереджувалися на соціальних конфліктах або політичних питаннях, він приділяв особливу увагу внутрішньому світові людини, її моральним переживанням, релігійним почуттям і зв’язку з громадою. Його персонажами ставали звичайні мешканці штетлів — ремісники, торговці, вчителі, діти, релігійні діячі та представники бідних єврейських родин.
Бен-Амі прагнув передати не лише зовнішні обставини їхнього життя, а й особливу атмосферу традиційного єврейського світу, який поступово змінювався під впливом модернізації, еміграції та нових суспільних ідей. 
Його оповідання перекладали ідишем, івритом, німецькою та французькою мовами.
Останні роки
У 1905 році Мордехай Бен-Амі залишив Одесу та знову оселився в Женеві. Після переїзду він поступово відійшов від активної літературної діяльності.
Одним із найважливіших творів цього періоду стала повість «А нахт ін а клейн штетл» («Ніч у містечку»), написана ідишем у 1909 році. У ній письменник знову звернувся до знайомого світу єврейського містечка, продовживши теми пам’яті, традиції та духовного життя громади.
У 1923 році Бен-Амі переїхав до підмандатної Палестини, де провів останні роки життя.
Він помер 8 лютого 1932 року в Тель-Авіві.
Спадщина та зв’язок з Одесою
Мордехай Бен-Амі залишив помітний слід в історії єврейської літератури та громадської думки кінця XIX — початку XX століття. Його біографія нерозривно пов’язана з історією Одеси як одного з головних центрів єврейського культурного та національного відродження у Східній Європі. Через його твори можна побачити світ єврейських громад, який існував на півдні України наприкінці XIX століття і значною мірою зник унаслідок потрясінь наступного століття.

Мордехай Бен-Амі (ліворуч) разом із Менделе Мойхер-Сфорімом у Женеві, 1907 рік.