Саша Чорний (справжнє ім'я Олександр Михайлович Глікберг) – поет Срібного віку, прозаїк, журналіст, який здобув широку популярність як автор популярних лірико-сатиричних віршованих фейлетонів.
Ранні роки та становлення
Саша Чорний, при народженні Олександр Глікберг, народився 1 жовтня 1880 року (13 жовтня за старим стилем) в Одесі в єврейській родині. Його батько, Мендель Давидович, був дипломованим провізором, мати, Мар’ям Меєрівна, походила з купецької родини. Дитинство Саші пройшло у колоритному дворі на вулиці Рішельєвській, 74, неподалік від знаменитого Привозу, де він часто грав з братами.
Коли настав час навчання в гімназії, батько відвіз Сашу до родичів у Білій Церкві. Спершу його не прийняли через квоту для єврейських дітей, але після хрещення він поступив на наступний рік. Пізніше він навчався у Житомирі, проживаючи у прийомній сім’ї на вулиці Великій Бердичівській, та навіть працював там. Саме у Житомирі Саша вперше відчув себе поетом, який пише для інших.
Навчання давалося йому нелегко: після кількох виключень із гімназій — у Білій Церкві та Житомирі — він залишився без засобів до існування. Ситуацію виправив чиновник Константин Константинович Роше, ставши прийомним батьком Саші та влаштувавши його в 2-гу Житомирську гімназію. Однак і там він був виключений «без права вступу», ймовірно, через сатиричні вірші про директора.
Початок літературної діяльності та Петербург
Після виключення Саша пішов у армію, служив вольноопределяющимся і водночас писав вірші. Після служби він повернувся до Житомира та почав публікуватися в газетах завдяки підтримці Роше. У червні 1904 року дебютував як фейлетоніст у житомирській газеті «Волинський вісник». Після закриття газети в липні переїхав до Санкт-Петербурга, де став чиновником у Службі зборів, начальницею канцелярії якої була Марія Іванівна Васильєва, розумна й освічена жінка. У 1905 році він уклав із нею цивільний шлюб і вирушив у весільну подорож до Італії. Цей союз виявився міцним, попри різницю у віці (Марія Іванівна була старша на 9 років) та соціальному становищі; вона ввела Чорного у коло письменників і сприяла його самоосвіті. 
У Петербурзі він змінив псевдонім «Сам по собі» на Саша Чорний.
Сатиричні та дитячі твори
На початку XX століття Саша Чорний писав гостро-сатиричні твори. Після публікації у 1905 році вірша «Нісенітниця» головного редактора журналу ледве не віддали під суд, і поет із дружиною тимчасово виїхав до Німеччини. Там вони знайомилися з культурою країни та слухали лекції в Гейдельберзькому університеті.
Повернувшись до Петербурга, він публікувався у журналах «Зритель», «Стрекоза» та «Сатирикон», де його вважали «королем поетів». У 1911 році він залишив «Сатирикон» і став працювати для дітей у альманасі «Жар-Птиця». Вміння писати для дітей згодом допомогло йому фінансово і виживати у складних обставинах. Своїх дітей у Саші Чорного не було.
Перша світова війна
На початку Першої світової війни поет добровільно пішов на фронт: спершу разом з дружиною служив у польовому госпіталі, потім став помічником генерала Губера, а пізніше працював у госпіталі в Гатчині. Війна залишила глибокий слід у його житті і світогляді; він вважав її найстрашнішим лихом для людства.
Еміграція та останні роки
Після Жовтневої революції Саша Чорний категорично не прийняв нову владу. У 1918 році він із дружиною виїхав до Литви, а через два роки отримав німецьку візу і переїхав до Берліна, де продовжував писати, зокрема дитячі книги, ставши активним учасником літературного життя німецької столиці.
Його дружина згадувала: «У Берліні ми прожили близько трьох років, і обоє були завалені роботою, яка добре оплачувалася. Саша захоплювався видавничою справою, а я завдяки своїм вільнюським учням, що мали заможних родичів і знайомих у Берліні, була завалена уроками» (Мемуари М. І. Глікберг, с. 242).

Після початку економічної кризи в Німеччині Чорний разом із дружиною переїхав до Італії, де жив із травня 1923 по березень 1924 року в будинку А. І. Велігорської. За спогадами дружини поета, у розумінні Італії та Рима йому значною мірою допомогли прогулянки містом у супроводі П. П. Муратова, відомого славіста Етторе Ло Ґатто та пакистанського поета Хасана Шахіда Сухраварді (1890–1965). Римські враження відбилися в ліричних і гумористичних мініатюрах «З Римського зошита» та «Римські офорти», згодом опублікованих у Парижі.

Попри відносно сприятливі умови життя в Італії, Саша Чорний опинився там у стані творчої ізоляції: «Російських журналів для дітей немає, альманахів — теж. <...> книжок тут немає, знайомих — жодної душі. Загалом, як у льосі»
У березні 1924 року Чорний переїхав до Парижа, де співпрацював у періодичних виданнях, організовував літературні вечори, виступав із віршами, а також видавав одну за одною книжки для дітей. На гонорари від них у 1929 році він придбав невеликий маєток з видом на море на півдні Франції, у місцевості Ла Фав’єр, під Борм-де-Мімозом де група емігрантів спільними коштами купила земельну ділянку. Там він збудував будинок, який відвідували багато письменників, художників і музикантів, і провів останній період свого життя.
Коли на фермі, що знаходилася неподалік, спалахнула пожежа, поет разом з іншими сусідами допомагав її гасити. Надихавшись чадним газом, він помер від серцевого нападу 5 серпня 1939 року у віці 51-го року. 
Сашу Чорного поховали на цвинтарі Ле-Лаванду, де наприкінці 70-х років на згадку про це було встановлено меморіальну табличку – саму могилу, за яку довгий час ніхто не платив, було втрачено. 
Дружина та муза поета Марія Іванівна померла у 1961 році, спадкоємців у них не залишилося