Саша Чорний (справжнє ім'я Олександр Михайлович Глікберг) – поет Срібного віку, прозаїк, журналіст, який здобув широку популярність як автор популярних лірико-сатиричних віршованих фейлетонів.
Ранні роки та становлення
Саша Чорний, при народженні Олександр Глікберг, народився 1 жовтня 1880 року (13 жовтня за старим стилем) в Одесі в єврейській родині. Його батько, Мендель Давидович, був дипломованим провізором, мати, Мар’ям Меєрівна, походила з купецької родини. Дитинство Саші пройшло у колоритному дворі на вулиці Рішельєвській, 74, неподалік від знаменитого Привозу, де він часто грав з братами.
Коли настав час навчання в гімназії, батько відвіз Сашу до родичів у Білій Церкві. Спершу його не прийняли через квоту для єврейських дітей, але після хрещення він поступив на наступний рік. Пізніше він навчався у Житомирі, проживаючи у прийомній сім’ї на вулиці Великій Бердичівській, та навіть працював там. Саме у Житомирі Саша вперше відчув себе поетом, який пише для інших.
Навчання давалося йому нелегко: після кількох виключень із гімназій — у Білій Церкві та Житомирі — він залишився без засобів до існування. Ситуацію виправив чиновник Константин Константинович Роше, ставши прийомним батьком Саші та влаштувавши його в 2-гу Житомирську гімназію. Однак і там він був виключений «без права вступу», ймовірно, через сатиричні вірші про директора.
Початок літературної діяльності та Петербург
Після виключення Саша пішов у армію, служив вольноопределяющимся і водночас писав вірші. Після служби він повернувся до Житомира та почав публікуватися в газетах завдяки підтримці Роше: перші вірші вийшли 1 червня 1904 року у газеті «Волинський вісник». Згодом Роше допоміг переїхати в Петербург, де Саша працював на Петербурго-Варшавській залізниці та змінив псевдонім «Сам по собі» на Саша Чорний.
У Петербурзі він поступово увійшов у літературні кола завдяки племінниці Роше, Олені, яка познайомила його з відомими письменниками. Особисте життя також склалося щасливо: він одружився з Марією Іванівною Васильєвою, інтелігентною жінкою старшою за нього на дев’ять років, яка підтримувала його творчість та створювала комфортні умови для роботи.
Сатиричні та дитячі твори
На початку XX століття Саша Чорний писав гостро-сатиричні твори. Після публікації у 1905 році вірша «Нісенітниця» головного редактора журналу ледве не віддали під суд, і поет із дружиною тимчасово виїхав до Німеччини. Там вони знайомилися з культурою країни та слухали лекції в Гейдельберзькому університеті.
Повернувшись до Петербурга, він публікувався у журналах «Зритель», «Стрекоза» та «Сатирикон», де його вважали «королем поетів». У 1911 році він залишив «Сатирикон» і став працювати для дітей у альманасі «Жар-Птиця». Вміння писати для дітей згодом допомогло йому фінансово і виживати у складних обставинах. Своїх дітей у Саші Чорного не було.
Перша світова війна
На початку Першої світової війни поет добровільно пішов на фронт: спершу разом з дружиною служив у польовому госпіталі, потім став помічником генерала Губера, а пізніше працював у госпіталі в Гатчині. Війна залишила глибокий слід у його житті і світогляді; він вважав її найстрашнішим лихом для людства.
Еміграція та останні роки
Після Жовтневої революції Саша Чорний категорично не прийняв нову владу. У 1918 році він із дружиною виїхав до Литви, а через два роки отримав німецьку візу і переїхав до Берліна, де продовжував писати, зокрема дитячі книги. Згодом вони переїхали до Франції, придбали ділянку під Борм-де-Мімозом і збудували будинок з видом на море.
Коли на фермі, що знаходилася неподалік, спалахнула пожежа, поет разом з іншими сусідами допомагав її гасити. Надихавшись чадним газом, він помер від серцевого нападу 5 серпня 1939 року у віці 51-го року. 
Сашу Чорного поховали на цвинтарі Ле-Лаванду, де наприкінці 70-х років на згадку про це було встановлено меморіальну табличку – саму могилу, за яку довгий час ніхто не платив, було втрачено. 
Дружина та муза поета Марія Іванівна померла у 1961 році, спадкоємців у них не залишилося