Семен Ізраїльович Ліпкін — поет, прозаїк, перекладач, мемуарист, одна з найвизначніших постатей російської літератури другої половини ХХ століття.
Раннє життяМайбутній письменник народився в Одесі в родині кустаря-закрійника. Багатонаціональна атмосфера Одеси справила величезний вплив на формування його світогляду. У мемуарах Ліпкін неодноразово згадував, що змалку спілкувався з представниками різних національностей і конфесій. Саме в Одесі він навчився поважати різні культурні та релігійні традиції, що згодом стало однією з головних рис його творчості.
Літературна діяльність та освіта
Писати вірші Семен Ліпкін почав ще у шкільні роки. Його літературний талант помітив відомий одеський поет Едуард Багрицький, який порадив юнакові продовжувати творчий шлях. У 1929 році Ліпкін переїхав до Москви. Там він вступив до Московського інженерно-економічного інституту, який закінчив у 1937 році. Паралельно з навчанням активно займався літературою, друкував вірші в газетах і журналах.
Самостійно вивчивши перську мову, почав публікувати переклади іранських та таджицьких поетів, які принесли йому визнання.

У радянський період часто перевидавалися виконані Ліпкіним у 1940–1950-х роках переклади: калмицького епосу «Джангар» (1940), киргизького «Манаса» (1941), героїчної повісті «Манас Великодушний» (1947), кабардинських «Нартів» (1951), поем Навої «Лейлі і Меджнун» (1943) та «Сім планет» (1948), «Сказання про Бахрама Чубіна» (1952) і «Шахнаме» (1955), а також поеми Лутфі «Гюль і Навруз» (1959). Критики високо оцінювали його перекладацьку майстерність. На відміну від багатьох сучасників, Ліпкін не прагнув пристосувати давні тексти до сучасного читача, а намагався максимально точно передати особливості кожної культури, її поетичну мову та образний світ.
Війна
Під час Другої світової війни Ліпкін служив у 110-й Калмицькій кавалерійській дивізії та працював фронтовим кореспондентом. Війна залишила глибокий слід у його пам’яті й творчості. Пережиті події, людські втрати та драматичні долі сучасників стали важливими темами його поезії та прози.
Другий етап творчості
Після війни Ліпкін продовжував перекладацьку діяльність, писав вірші та прозу. Проте його власна творчість довгий час залишалася майже невідомою широкому читачеві. Якщо в другій половині 1920-х і на початку 1930-х років окремі його твори друкувалися, то згодом публікації практично припинилися. Попри це він не залишав літературної роботи. Його рукописи читали й високо оцінювали найавторитетніші літератори того часу, зокрема Анна Ахматова.

Новий етап у творчій біографії письменника розпочався у 1956 році, коли в журналі «Новий світ», були надруковані його вірші. Саме тоді широке коло читачів уперше звернуло увагу на оригінального поета з глибоким філософським світоглядом. Перша авторська поетична збірка Ліпкіна побачила світ у 1967 році.
Особливе місце у творчості Ліпкіна посідає єврейська тема. Як людина, що зберігала зв’язок зі своїм походженням і духовною традицією, він часто звертався до біблійних сюжетів та образів. Важливим напрямом його творчості стало осмислення Катастрофи європейського єврейства під час Другої світової війни. Цій темі присвячені такі відомі твори, як «На Тянь-Шані», «Вільнюське подвір’я», «Зола», «Мойсей» і «Пам’ятне місце». У своїх віршах він поєднував особистий досвід, історичну пам’ять і глибокі морально-філософські роздуми.
Визначною сторінкою біографії Ліпкіна стала його дружба з письменником Василем Гроссманом. Коли у 1961 році співробітники КДБ вилучили рукописи та машинописні копії роману «Життя і доля», намагаючись назавжди заборонити його публікацію, один із примірників твору зберіг саме Семен Ліпкін. Через багато років цей примірник був переправлений на Захід. Завдяки цьому роман був урятований і став одним із найвизначніших літературних творів ХХ століття.
Наприкінці 1970-х років Ліпкін опинився серед учасників незалежного літературного альманаху «Метрополь», який став символом боротьби письменників за свободу творчості. У 1979 році після виключення зі Спілки письменників Віктора Єрофєєва та Євгена Попова Ліпкін разом із дружиною, поетесою Інною Ліснянською, добровільно вийшов зі Спілки на знак протесту. Це рішення мало серйозні наслідки: письменник фактично опинився під негласною забороною, його перестали друкувати, були обмежені можливості для перекладацької роботи.

Попри переслідування, цей період став надзвичайно продуктивним для самого автора. Пізніше він згадував, що саме в роки вимушеної ізоляції написав більше творів, ніж за все попереднє життя. У цей час його книги почали виходити за кордоном. У 1981 році побачила світ збірка віршів і поем «Воля», упорядкована Йосипом Бродським. У 1986 році, вже в період перебудови, Ліпкіна поновили в Спілці письменників. З початку 1990-х років його поезія, проза та мемуаристика стали активно видаватися.
Одеса
Особливе місце у житті та творчості письменника завжди посідала Одеса. Він неодноразово приїздив до рідного міста, а востаннє відвідав його разом із дружиною Інною Ліснянською у 1982 році. Образ Одеси проходить через значну частину його творчого доробку. Місто постає у віршах «Зола», «Малюнок на Грецькій площі», «Спуск до гавані», «Знову в Одесі», «Одеський провулок», «Одеська синагога», «У цьому південному місті я маленький школяр», «Осінь біля моря», «Коли я в рідному місті», «Втеча з Одеси», «1919», «Місто біля моря». В Одесі також розгортаються події повісті «Записки мешканця», а один із найтепліших розділів його спогадів — «Пушкінська вулиця» — присвячений місту його дитинства.
Останні роки
Семен Ліпкін помер 11 березня 2003 року в Москві. Його літературна спадщина стала важливою частиною культурного життя ХХ століття.
Твори
● Очевидець, 1967, 2-е изд., Еліста, 1974● Вічний день, 1975● Вірші і переклади, Душанбе, 1977● Воля, Ann Arbor, 1981● Декада. Роман, New York, 1983● Кочовий вогонь, Ann Arbor, 1984● Картини і голоси, London, 1986● Сталінград Василя Гроссмана, Ann Arbor, 1986● Квадрига, Москва, 1997
Переклади
● Кабардинська епічна поезія, 1956● Голоси шести століть, 1960● Сторінки таджицької поезії, 1961● Рядки мудрих, 1961● Кабір. Ліріка. Пер. з хінді С. Липкина. М., «Художня література», 1965. 174 с. з портр. (Скарби ліричної поезії).● Поети Таджикистану, 1972● Калідаса. Драми і поеми. Пер. з санскриту. Пер. С.Ліпкіна. Подстрочний пров., Вст. стаття, приміт. Б.Захарьіна. М., «Худ.літ.», 1974.● Слово і камінь. Вибрані переклади з узбецької поезії, 1977● Пригода богатиря Шовшура, прозваного Лотосом, 1947● Манас Великодушний, 1948● Царівна з Міста Тьми, 1961