Володимир Ґадзінський — автор поезії, прози, критики, публіцистики та наукових праць. 

Ранні роки та освіта

Володимир Антонович Ґадзінський народився 21 серпня 1888 року в Кракові (на той час — Австро-Угорщина) в єврейській родині. У дитинстві, приблизно у п’ятирічному віці, разом із родиною переїхав до Станіславова (нині Івано-Франківськ). Там він закінчив реальну польську школу (1906), після чого навчався у Львівській вищій політехнічній школі (1907–1909). У 1909–1910 роках проходив військову службу, а згодом вступив на фізико-математичний факультет Віденського університету, який закінчив у 1913 році.

Війна, революція та політична діяльність

З початком Першої світової війни, у серпні 1914 року, Ґадзінський добровільно вступив до Легіону Українських січових стрільців. У 1915–1916 роках воював на Тернопільщині, де потрапив у російський полон.

Після революційних подій 1917 року долучився до Галицької армії, однак згодом перейшов на бік Червоної армії. У 1918 році вступив до КП(б)У і брав активну участь у партійному та громадському житті.

У 1920 році працював у Тарнополі у «Всегалвидаві», після чого переїхав на Наддніпрянську Україну.

Літературна діяльність

На початку 1920-х років Ґадзінський активно включився в літературний процес. У 1921 році в Москві він став одним із засновників літературної групи «Село і місто», а також долучився до діяльності організацій «Гарт» і ВУСПП. Він працював редактором журналу «Пролетарська освіта» (1920), організовував видавничу діяльність, зокрема був ініціатором українського журналу «Нео-ЛЕФ» у Москві. У цей період вийшла його поетична збірка «З дороги» (1922).
У 1923 році виступив проти формального методу в літературознавстві. Як публіцист активно проявив себе під час літературної дискусії 1925–1928 років, публікуючи низку статей у журналах.

Одеса: наукова поезія та зрілий період

Від 1925 року життя і діяльність Ґадзінського тісно пов’язані з Одесою. Він викладав у вищих навчальних закладах, редагував журнал «Блиски» (1928–1929), очолював одеську філію Державного видавництва України.

Ґадзінський був одним із найяскравіших представників літературного угруповання «Гарт» і вважається одним із засновників так званої «наукової поезії» в українській літературі. У своїх текстах він експериментував із мовою, поєднуючи поетичну образність із технічною та індустріальною лексикою (наприклад, образи на кшталт «пегас на тракторі», «бунтоносний чавун»).

Серед його найвідоміших творів:

Поеми: «УСРР» (1925), «Айнштайн» (1925), «Земля» (1925), «Заклик Червоного Ренесансу» (1926), «Розум» (1929),
Поетичні збірки: «З дороги» (1922), «Не-абстракти» (1927)
Проза та критика: фантастична повість «Кінець» (1927), «Фраґменти стихії» (1927) — збірка статей і рецензій, публіцистична книга «На безкровнім фронті»

У рукописах залишилися роман-трилогія «Звільнення України» та «Нотатки з історії української літератури», які згодом зникли.

Працював також під псевдонімами Йосип Гріх, Оскар Редінг, Трильський, Стефан Трипільський.

Останні роки і смерть

Володимир Ґадзінський помер 11 серпня 1932 року в Одесі. Обставини його смерті залишаються не до кінця з’ясованими: за одними даними, він помер від серцевої хвороби або сухот, за іншими — міг покінчити життя самогубством, розчарувавшись у комуністичних ідеалах або перебуваючи під загрозою арешту.