Юрій Олеша — письменник, драматург та журналіст.
Ранні роки та походженняЮрій Карлович Олеша народився 3 березня 1899 року в Єлисаветграді (нині Кропивницький) у родині збіднілих польських дворян. Його батько, Карл-Антон Олеша, працював акцизним чиновником і мав пристрасть до азартних ігор, що часто призводило до фінансових труднощів у родині. У 1902 році сім’я переїхала до Одеси, де минули дитинство і юність майбутнього письменника.
ОдесаОдеса відіграла вирішальну роль у формуванні Юрія Олеші як митця. Сам письменник згадував: «В Одесі я навчився вважати себе близьким до Заходу… у дитинстві я жив як би в Європі».
Родина мешкала за різними адресами (Театральний провулок, Грецька, Канатна, Карантинна вулиці), що відображало нестабільне матеріальне становище. Олеша навчався в Рішельєвській гімназії, яку закінчив з відзнакою. Саме тут він почав писати вірші. У 1915 році відбувся його літературний дебют — вірш «Кларимонда», опублікований у газеті «Південний вісник». Текст вірша не зберігся.
У 1917 році вступив на юридичний факультет Новоросійського університету. У цей період активно долучається до культурного життя міста: публікується в журналах «Фигаро», «Огоньки», бере участь у поетичних вечорах, входить до літературного гуртка «Зелена лампа»стає одним із учасників «Колективу поетів» разом із Валентином Катаєвим, Едуардом Багрицьким та Іллею Ільфом.
В Одесі також відбувся його дебют як драматурга — була поставлена п’єса «Маленьке серце».
Після встановлення радянської влади у 1920 році Олеша працював у газеті ОдУкроста, де писав тексти та малював плакати під псевдонімом Dagni.
ПереїздУ непростий післяреволюційний час розпочинається журналістська кар'єра Олеші. Спочатку, 1921 року, він, разом із Валентином Катаєвим, переїжджає до Харкова, де працює журналістом. Його запросив поет Володимир Нарбут, з яким вони були знайомі з літературного гуртка в Одесі. 
1922 стає поворотним для сім'ї Олеші: він їде до Москви, а його батьки залишають Одесу і повертаються до Польщі — більше вони не бачилися.
У Москві він здобуває популярність як фейлетоніст газети «Гудок», де публікується під псевдонімом Зубило. Компанія в «Гудку» зібралася чудова: разом із Олешою там працювали Ілля Ільф та Євген Петров, ще не відомий Михайло Булгаков. Тут же виходить його перша поетична збірка «Салют».
Справжнє визнання приходить у 1927 році після публікації роману «Зависть», який одразу привернув увагу критики.
У 1928 році виходить роман-казка «Три толстяка» — один із найвідоміших творів письменника. Образи героїв пов’язані з родиною Суок, з якою Олеша був близько знайомий; згодом він одружився з Ольгою Суок.
Твір мав великий успіх. Він був перекладений багатьма мовами, інсценізований для театру та став основою для балету і кінофільму.
У 1929 році Олеша написав п’єсу «Заговор чувств» за мотивами «Зависти», а в 1930 році — «Список благодеяний», яку, однак, було заборонено цензурою.

Співробітники літературного відділу газети «Гудок» Валентин Катаєв, Юрій Олеша та Михайло Булгаков, 1931 рік.

Криза творчостіУ 1930-х роках письменник поступово опиняється під тиском радянської цензури. Його твори перестають друкуватися (фактично з 1936 року), а багато творчих задумів залишаються нереалізованими. Він працює над незавершеною п’єсою про долю письменника, позбавленого свободи творчості. 
Загалом Юрій Олеша написав близько 12 кіносценаріїв, але зняли лише три картини. Найбільш вдалим знаходять фільм "Болотні солдати" (1938).
Багато його друзів і колег стали жертвами репресій, зокрема Всеволод Мейєрхольд, Ісаак Бабель, Володимир Нарбут. Сам Олеша уникнув арешту, але пережив глибоку внутрішню кризу. У листах він зазначав, що його естетика стала «непотрібною» новій епосі.
Останні рокиПід час Другої світової війни Олеша перебував в евакуації в Ашхабаді, після чого повернувся до Москви. Через заборону на публікації він змушений був заробляти написанням сценаріїв для мультфільмів та театральних інсценізацій.
У післявоєнні роки переживав важку психологічну кризу, що позначилася на способі життя та здоров’ї.
В останні роки життя працював над книгою щоденникових записів, яка отримала назву «Ни дня без строчки». Вона була видана вже після його смерті завдяки дружині Ользі Суок та літературознавцю Віктору Шкловському. Щоденник Олеші частково став відповіддю на його багаторічне мовчання. Для Олеші літературна робота була схожа на фізіологічну потребу. Сісти і записувати думки, хай навіть у тому, що думки не приходять. Для широкого загалу Юрій Олеша зник, але насправді його творчий шлях не припинявся, він жив літературою до самого свого останнього дня.
Юрій Олеша помер 10 травня 1960 року в Москві. Похований на Новодівичому кладовищі.
У 1956 році, після часткової реабілітації, його твори знову почали видаватися.
1 грудня 2008 року в Одесі на будинку, де пройшла юність письменника (вулиця Юрія Олеші, 1/3), було встановлено меморіальну дошку.