Віра Михайлівна Інбер — видатна поетеса, прозаїк, драматург, перекладачка. Найбільше визнання отримала за радянських часів.
Ранні рокиНародилася 10 липня 1890 року в Одесі. Її батько, Мойсей Шпенцер, був власником друкарні та одним із керівників наукового видавництва «Матезис», двоюрідним братом Льва Троцького. Мати, Фанні Соломоновна, викладала російську мову та керувала єврейським дівочим училищем.
Освіта та рання творчістьВіра навчалася в гімназіях Шольп та Пашковській, пізніше — на історико-філологічному факультеті Вищих жіночих курсів в Одесі. Перша публікація з’явилася у 1910 році — стаття «Севільські дами». У 1912 році виходить її перша книга віршів «Печальне вино», що отримала схвальні відгуки А. Блока та Р. Іванова-Разумника.
В Одесі Інбер виступала з лекціями, зокрема 19 квітня 1913 року в театрі «Уніон» з доповіддю «Квіти на асфальті. Жіночі моди в їх минулому та сучасному». Публікувала статті про моду у «Одесских новостях» під псевдонімами Vera Inbert і Віра Літті.
Життя в Одесі та творчістьПід час Громадянської війни (1914–1922) Інбер жила в Одесі на Стурдзовському та Канатному провулках. У цей час в її домі збиралися одеські та московські письменники. Вона виступала з доповідями про європейських поетів і писала театральні п’єси для аматорського театру «КРОТ», сама грала ролі та виконувала пісні на власні тексти.
В 1922 році в Одесі виходить третя книга віршів «Бренні слова», після чого Інбер переїжджає до Москви. Тут вона продовжує писати вірші, статті та нариси, а одеську відомість здобула завдяки поемі «П’ять ночей і днів», присвяченій В. І. Леніну.
Подальше життя та творчістьУ 1924–1926 роках Інбер працює в Парижі, Брюсселі та Берліні як кореспондентка. У 1926 році виходить збірка оповідань «Хлопчик з веснянками». У 1933 році опубліковано збірку «Провулок мого імені», а в 1939 році вона отримала орден «Знак пошани».
Під час Великої Вітчизняної війни Інбер з чоловіком, професором І. Д. Страшуном, провела майже три роки в блокадному Ленінграді, де написала поему «Пулковський меридіан» та збірку «Душа Ленінграду». У 1946 році отримала Сталінську премію 2-го ступеня.
У 1954 році написала автобіографічну повість для дітей «Як я була маленька», а в 1971 році — останню прижиттєву збірку віршів «Анкета часу». Інбер також перекладала Т. Шевченка, М. Рильського, П. Елюара, Ш. Петефі, Я. Райніса.
Пам’ять та спадщинаВіра Інбер померла 11 листопада 1972 року, похована на Введенському кладовищі в Москві. В Одесі її ім’я увічнено у назві колишнього Стурдзовського провулку. У 2000 році Всесвітній клуб одеситів та Одеський літературний музей видали книгу «Квіти на асфальті», куди увійшли кращі твори Інбер, написані в Одесі, та матеріали про її життя і творчість.