Зиґмунт Фортунат Мільковський (псевдоніми: Теодор Томаш Єж, Владіслав Бонар, Fortunat Metko — польський письменник, публіцист і етнограф, один із найплідніших польських авторів XIX століття. Він залишив значну літературну спадщину: романи, етнографічні описи, публіцистичні статті та переклади, присвячені культурі й побуту українських та польських земель.
Ранні роки та освітаМілковський навчався в Нємірові та у Рішельєвському ліцеї в Одесі (закінчив 1846 року). Тут він активно цікавився культурою міста, відвідував театри та оперу. У спогадах, що збереглися в книзі «Із одеських спогадів», він описував свої театральні захоплення: відвідування італійської опери, де особливо полюбив виступи молодої співачки Скалезе.
Він писав: «До театру я ходив із задоволенням. Італійська опера жваво захопила мене через співи та співачок, дві з яких в Одесі робили фурор і ділили суспільство на два протистоянні табори: на Сеччі-Корсистів та Скалезистів. Одні були шанувальниками Сеччі-Корсі, жінки немолодої, але, як стверджувалося, яка мала високу школу. Інші — Скалезе, молоденької та чарівної дівчини, яка співає сопрано та виступає з батьком, який співав басом. Я приєднався до останніх. У театрі бував стільки разів, скільки Скалезе фігурувала на афішах, і аплодував їй так, що у мене руки боліли. Захоплювалися нею багато, серед них і один заможний шляхтич з Поділля, який узяв її за дружину, і якому вона, як чув, народила купу дітлахів. Чудова вона була в «Севільському цирульнику», виконуючи роль Розіни, тоді як батько її грав Фігаро. Яким же було моє здивування, коли через двадцять чотири роки я знову побачив на сцені в Парижі старого Скалезе в тій самій ролі! Згадалася мені його дочка, згадалися букети, які їй подавав. Витрати ці, в моєму бюджеті непередбачені, крім інших, таких самих непередбачених видатків, сильно вичерпували мої фінанси».
Одеса також стала точкою опори для його літературних досліджень та етнографічних записів. Пізніше в творчості Мільковського відображаються спостереження за життям українських і польських селян, побутом міської інтелігенції та соціальною взаємодією людей, які він фіксував у ранніх одеських роках.

Літературна діяльністьМілковський належав до найплідніших польських письменників свого часу. Він створив понад 80 романів, численні етнографічні та публіцистичні тексти, переклади з кількох європейських мов і літературні статті. Його дебютний роман «Василь Голуб» (1858) відображає український побут і соціальні взаємини селян та шляхти, показує конфлікти, але водночас демонструє можливість гармонійного співжиття.
Його твори поєднують різні жанри: історичний роман, сімейну сагу, соціальну публіцистику й етнографічні нариси. Мілковський описував традиції, ремесла, архітектуру і щоденне життя, зокрема на території України. У романі «Історія пра-пра-пра…» він об’єднав риси сільської повісті, історичного полотна та навчального роману, показавши етнографічну детальність і глибоке спостереження за життям людей.
Подорожі та вплив на творчістьМілковський багато подорожував Європою, відвідуючи Україну, Молдову, Францію, Швейцарію та Бельгію. Його мандри давали матеріал для етнографічних описів, дорожніх приміток і літературних творів. У подорожніх нотатках він детально описував міста, села, культурні особливості, традиції та повсякденне життя людей.
Останні роки та спадщинаЗиґмунт Мілковський жив останні роки в Швейцарії, зокрема в Лозанні, Женеві та Цюріху, продовжуючи писати та видавати свої твори. Помер 11 січня 1915 року у Лозанні, де його похорон став великою подією для польської літературної спільноти. Мілковський залишив по собі багатющий літературний спадок — романи, етнографічні описи, публіцистику і переклади, які допомагають сучасним читачам зрозуміти культуру та побут XIX століття в Польщі, Україні та сусідніх регіонах.