Поезія Міст літературиАрієс М. Гакутан

Зустрічайте Арієс М. Гакутан (Мельбурн — місто літератури) Melbourne City of Literature
Арієс М. Гакутан — поет і цифровий митець, який працює на традиційних землях народів Woiwurrung і Boonwurrung нації Кулін. Також займається різними мистецькими проєктами. У своїй творчості досліджує теми простору й місця, мігрантської ідентичності та цифрової ефемерності. У 2024 році став(ла) учасником резиденції для молодих поетів Emerging Poets Residency від Red Room Poetry, а нині проводить програму Toolkits: Digital Storytelling у Express Media. 
Детальніше про його/її поетичні пригоди можна дізнатися на сайті: thearieszone.neocities.com.
Пропонуємо вам послухати вірш в авторському виконанні:


Прозріння у вечірню змінуПереклад: Олена Концевич

у цій системі священику потрібно буть баристою!він розливає гарячу пінку й чинить знак хрестанад кислим макіато – почувши його писклявий голос коти бездомніприходять з вулиць«ну і як ми, в біса!?!» – говорить він до кицьки таббі, дає трьохколірнійїї мигдалеве лате. Співає пісенькуз сіамкою («вітаємо з поповненням, віншуймо щирощасливу пару») – і потай мріє вмертивідвідавши більше весіль ніж похованьсвященик любить і сміється, священик курить вейп і трахаєтьсясвященик вже давно навчився лишати сором у травівін усміхається коли я мучуся з вином для столу номер 6«існує один фокус», – каже він мені«існує фокус, але я його ніколи не відкрию»кажу йому що піду до вбиральніі верещу собі в долоні так голосно аж іде луна від стінколи я повертаюся він тицяє мені напій, нічого не спитавший розказує який листок знайшов учора«Завбільшки з твою голову!» – і піднімає рукущоб змалювати. відвідувач вирішує, що він йому махаєй невпевнено маха у відповідь.в моїй сім’ї релігією передають немов сертифікатріздвяний – так струшують листки дерева на асфальтмолитва – мов кузен, на двадцять років старшийніколи я не був на похороні«як Мекка?», – питаю я у свого тата,він відкидає запитання, наче то пальтоа він щойно вернувся з холоду«та добре»добре: як пастадобре: як богйде осіньі дерева скоро простягнуть свої оголені кістки до небаі пальці скрючать в помаранчевому сяйві заходу сонцягадаю, людям, що працюють біля озера, поталанило більше інших – боті, які кричать на тебе за дурниці, – неминучіі розставляти крісла в кінці дня – теж неминучеа от побачити веселку — нірозказую священику як видиться мені з долівки небовін посміхається й долоні тисне до грудейненаче його власні ребра — це найтепліша річ з усіх існуючих«оце моя улюблена частина», – зізнається,коли клієнти йдуть. «люблю це бачити»– вогні над озеромвогні на склі підвішеного посудувогні над цілим світом
Олена Концевич
Філологиня, перекладачка, журналістка, редакторка й культурна оглядачка. Народилася у Львові, закінчила Львівський національний університет імені Івана Франка, магістриня слов’янської філології. Перекладає із сербської, хорватської, англійської, а також польської, болгарської, білоруської мов. Дворазова лауреатка перекладацької премії Metaphora, зокрема відзначена за переклад есею Іво Андрича «Про вино». Авторка українського перекладу моноп’єси Максима Доська «Лондон». У 2022–2023 роках працювала військовою кореспонденткою на півдні України. Літературна оглядачка, авторка колонки для ТСН, випускова редакторка Суспільне Медіа, авторка й ведуча теле- та радіопроєктів у Львові й Одесі. Акторка одеського театру Перон №7 і Театральної лабораторії Воля.


Проєкт створено офісом «Одеса — місто літератури ЮНЕСКО» та реалізується за кошти, зібрані Містом літератури Рейк'явік .Reykjavík Bókmenntaborg UNESCO у межах читань, ініційованих Містом літератури Мілан Milano City of Literature «Не просто слова» (Not Just Words) — Читання для Одеси 24 лютого 2024 року.