Іван Малові́чко — український поет-футурист, представник Розстріляного відродження.
Ранні рокиІван Кирилович Маловічко народився 27 квітня 1909 року в селі Верещаки Лисянського району Черкаської області. Він закінчив сільську школу, після чого працював учителем початкових класів у школі села Радчиха Катерининського повіту на Уманщині. Проте життя сільського вчителя не відповідало його амбіціям — юнака приваблювали поезія, мистецтво та кіно.
Освіта та переїзд до ОдесиПереломним став 1928 рік. Влітку Маловічко залишає рідне село і переїздить до Одеси. У серпні він вступає до Одеського державного технікуму кінематографії ВУФКУ на екранне відділення. Саме в цей період починається його активна творча діяльність.
Літературна діяльністьУ 1928 році Іван Маловічко почав співпрацювати з футуристичним журналом «Нова генерація», де було вперше надруковано його вірш «Кордильєра». Згодом його поезії регулярно з’являлися також у виданнях «Нова генерація» та «Всесвіт». Він став одним з авторів «Авангард-альманаху пролетарських митців Нової Генерації», який редагував Гео Шкурупій. 
Важливий вплив на формування поета мав Михайль Семенко — провідна постать українського футуризму, який високо оцінив творчість Маловічка.
Після припинення діяльності журналу «Нова генерація» Маловічко був мобілізований до Червоної армії. За його словами, він служив на фінському кордоні. Після демобілізації він повернувся до Харкова, де знову опинився в колі футуристів і найближчих однодумців Михайля Семенка.
За коротке життя Іван Маловічко встиг створити значний літературний доробок. Серед його книжок:
«Шефи. Поема» (1930), «Головам на плечах» (1930), «Соціалістична весна. Поема» (1930), «По морях» (1931), «В книзі маємо мову про ніч штурмову» (1932), «Мореїн із Комі» (1934), «З історії Одеського порту» (1935), «На кордоні» (1936).
У 1934 році Маловічко став членом Спілки письменників України.
Одеса та особисте життяУ 1935 році письменник знову повертається до Одеси, де працює над нарисами «З історії Одеського порту». 
Саме тут він одружується зі студенткою Зоєю Зубковою. Їхні стосунки починалися з таємного листування, хоча вони мешкали фактично в одному будинку: Маловічко винаймав кімнату в батьків дівчини. Записки вони залишали одне одному під подушкою або в кишенях одягу. Дружина поета згодом відіграла важливу роль у збереженні його архіву — рукописів, листів і фотографій.
Арешт і репресії21 вересня 1937 року Івана Маловічка було заарештовано в Харкові, у будинку письменників «Слово». Його перевезли до Києва, де проводилося слідство. Поета звинуватили в участі в «антирадянській українській націоналістичній організації», до якої, за версією слідства, його нібито залучив Михайль Семенко. Під час допитів Маловічко категорично заперечував ці звинувачення. 
17 листопада 1937 року «трійка» при Київському обласному управлінні НКВС УРСР винесла вирок — розстріл. Вирок було виконано 26 листопада 1937 року в Києві. Івана Маловічка поховано в одній із братських могил у Биківнянському лісі.
Пам’ятьПісля смерті Сталіна Спілка письменників України подала клопотання про перегляд справи. 15 березня 1957 року військовий трибунал Київського військового округу скасував вирок і закрив справу за відсутністю складу злочину.
Попри реабілітацію, творчість Івана Маловічка тривалий час залишалася забутою: його книги були вилучені з бібліотек і знищені, а літературна спадщина досі потребує повного дослідження та повернення в культурний обіг.

Зоя Зубкова, Михайль Семенко, Іван Маловічко в кабінеті Михайля Семенка у харківському будинку “Слово”. 21 червня 1935 р.