Валентин Петрович Катаєв - радянський письменник, поет, кіносценарист і драматург, журналіст, військовий кореспондент. Старший брат письменника Євгенія Петрова.
Ранні рокиВалентин Петрович Катаєв народився 28 січня 1897 року в Одесі в родині вчителя. Майбутній письменник зростав у місті, яке згодом стало важливою частиною його творчого світу. Навчався в Одеській гімназії. Російську та українську літературу він дізнавався з голосу батьків під час домашніх читань; на вулиці чув ідиш і міський міщанський жаргон, у якому були замішані грецькі, румунські та циганські слова. Про володіння українською мовою свідчить і те, що він переклав для російськомовної антології української поезії твори Лесі Українки та Павла Тичини
Як пізніше згадував сам Катаєв, писати він почав із дев'яти років і з дитинства був упевнений, що народився письменником. На жаль, зразків цього раннього етапу творчості Катаєва не збереглося.
Початок літературної діяльності
Перший вірш Катаєва — «Осінь» — був надрукований у 1910 році в газеті «Одесский вестник», коли автору було лише тринадцять років. Згодом його твори почали з’являтися й в інших одеських виданнях.
У 1915 році, не завершивши навчання в гімназії, Катаєв добровольцем вирушив на фронт Першої світової війни. Під час служби був двічі поранений і пережив газову атаку. Саме тоді почав писати фронтові нариси та кореспонденції про життя солдатів. 
Після революційних подій і громадянської війни Катаєв повернувся до Одеси. 
У 1919 році його мобілізували до Червоної армії, де він командував артилерійською батареєю.
У 1920-х роках письменник працював у ЮгРОСТА, створював агітаційні тексти та активно спілкувався з молодими літераторами Одеси. Саме тоді він зблизився з Юрієм Олешею та Едуардом Багрицьким. Одеса з її портами, дворами, ринками та багатонаціональною атмосферою стала одним із головних джерел натхнення для митця. Єдиним та головним своїм учителем серед письменників-сучасників Катаєв вважав Івана Буніна. «Дорогий учитель Іван Олексійович» — звичайне звернення Катаєва до Буніна у листах.
Літературний успіх
У 1922 році Катаєв переїхав до Москви. Він став співробітником газети «Гудок», а також друкував фейлетони й гумористичні твори в популярних радянських виданнях під різними псевдонімами.
У ранній прозі письменник поєднував реалізм, сатиру, романтику та елементи фантастики. Серед творів цього періоду — «Острів Ерендорф», «Повелитель заліза», «Сер Генрі і чорт».
Перший великий успіх прийшов після виходу повісті «Розтратники» (1926), яка здобула популярність не лише в СРСР, а й за кордоном. Значний резонанс також мала сатирична комедія «Квадратура кола» (1928).
Мова Одеси значною мірою стала літературною мовою Катаєва, а сама Одеса стала не просто тлом для багатьох творів Валентина Катаєва, а й їх повноправним героєм.
Найвідоміші твори
Одним із найвідоміших творів Катаєва стала повість «Біліє парус одинокий» (1936). У центрі сюжету — одеські хлопчаки, які стають свідками революційних подій 1905 року. Книга вирізнялася живими описами Одеси, гумором, пригодницьким сюжетом і тонким ліризмом.
У 1932 році письменник опублікував роман «Час, вперед!», присвячений індустріалізації та будівництву Магнітогорська. Назву твору йому підказав Володимир Маяковський.
У повісті «Я, син трудового народу» (1937) Катаєв звернувся до української тематики, поєднавши історичні події з фольклорними мотивами та народною мовою.
Друга світова війна
У роки Другої світової війни Катаєв працював військовим кореспондентом. Він писав нариси, репортажі та фейлетони про фронтове життя.
Широку популярність письменникові принесла повість «Син полку» (1945) — історія хлопчика-сироти, якого прихистили радянські військові. За цей твір Катаєв отримав Державну премію. Книга стала однією з найвідоміших дитячих повістей воєнного часу та була екранізована.
Пізня творчість
У 1957–1962 роках Катаєв очолював журнал «Юність». За його керівництва видання стало одним із головних літературних журналів епохи «шістдесятників» та відкрило дорогу багатьом молодим авторам.
У пізні роки письменник звернувся до мемуарної та автобіографічної прози. У творах «Святий колодязь», «Трава забуття», «Алмазний мій вінець» та «Сухий Лиман» він поєднував реальні спогади з художньою фантазією, розмірковуючи про минуле, літературу та людей свого покоління.
Особливе місце посідає повість «Уже написаний Вертер» (1979), у якій Катаєв переосмислив трагедію громадянської війни.
Останні роки та спадщина
Проживши 64 роки свого життя в Москві та Переделкіні, за манерами і промовою Катаєв до кінця життя залишався одеситом. Твори Катаєва неодноразово перекладалися іноземними мовами. Останнім великим твором письменника став «Сухий Лиман» — своєрідний підсумок його творчого шляху. 
Валентин Катаєв помер 12 квітня 1986 року в Москві. 1977 в Одесі на будинку по вул. Базарна № 4 (там деякий час жила сім'я Катаєва) відкрито меморіальну дошку.
Його творчість охоплює сатиру, пригодницьку прозу, мемуари, дитячу літературу та воєнні твори. Письменник залишив помітний слід у літературі ХХ століття, а Одеса назавжди залишилася одним із головних образів його книг.